hodyna

Bald and paunchy from Lviv Galicia

Катало́г (рос. каталог, англ. catalogue, нім. Katalog m) — список, перелік книг, карт, рукописів, картин тощо, складений у певному порядку, щоб полегшити їхній пошук. Розрізняють алфавітний та систематичний каталоги. Синоніми: реєстр, список.

Як на комп´ютері поставити наголос? Просто, копіюєм ( Ctrl+C ) та вставляєм ( Ctrl+V ) символ з наголосом з таблиці символів!

Багатостраждальне слово — Каталóг! Чому 100% людей при вимові робить наголос на другий склад? Є в мене одна теорія про це! Вона зовсім не претендує на правдивість, але! Має право на існування. Всі ми з дитинства любили читати, і ходили до різних бібліотек! Ні кому і в голову не приходило, назвати бібліотечний Каталóг, якось інакше. Йшли роки й, світ потрошки змінювався, з вільного заходу, до Радянського Союзу почали крадькома, привозити товстелезні брошури журнали. З гарними при гарними фотографіями товарів які можна було придбати на замовлення. Не вірилося, що таке взагалі можливе, придбання товарів на замовлення, без черг та знайомств. Після сірого, одноманітного совкового універмагу, це дуже псувало нам настрій, мені так точно, своїми гарними, кольоровими фотографіями, в гарно оформлених, таких різнобарвних та різноманітних товарів. Так от ці журнали всі стали вперто називати катáлогами з наголосом на другий склад. Щоб не дай Боже не сплутати їх з бібліотечним реквізитом! Гарні були малюнки! Фотографії нижньої жіночої білизни… Та й все там було гарне, нам не знайоме. Багатьом речами й не придумали б застосування.

Я думаю, що через те, що зараз в бібліотеку ніхто не ходить, як їм знати як вірно вимовляти, це звичайне як на мене слово. От така в мене теорія.

Наступне слово — болгарка (шліфувальний, обрізний електро інструмент)

P.S. У Wikipedia описана моя теорія, це говорить про дві речі: перше, — я правий, друге, — посту про Болгарку не буде.

Вивчаємо українську

Українські коти нявкають, а не мявкають! Свині рохкають Поросята кувікають Гуси не гоготять а ґелґотять, герготять, гегекають чи джеркотять. Качки не крякають, а кахкають. Крякають в нас ворони (каркають теж!):

Тобі зозуля навесні Кувала щастя, а мені Вороння каркало сумне, — Забудь мене, забудь мене…

Курки кудкудакають. Наш соловейко тьохкає, а сороки стрекочуть. Горобці цвірінькають, жайворонки, ластівки щиглі щебечуть. Їжак чмихає. Коні іржуть і форкають. Жаби квакають та кумкають. Великі собаки гавкають, а цуцики дзявкають (як і лисиці).

Дитячі спогади

Не кожний зможе похвалитись, що у нього в садочку був міні зоопарк, та в цьому зоопарку, жив ведмідь. Уявляєте собі, справжній живий ведмідь. У подвійній клітці, в жахливих умовах, жив собі ведмедик. Мені його було дуже шкода, я завжди просив батьків купити йому якісь солодощі, краще цукерки. Після садочка, коли батьки мене забирали додому, ми йшли разом до клітки, та годували його цукерками. Він нас вже чекав, та дуже радів моїй появі. Я дуже не любив садочок, йшов до нього через не хочу, знаходив купу причин, щоб не йти. Я готовий був цілий день бути сам, сидіти у квартирі, тільки б лишитися вдома. Єдина причина, з якою я погоджувався, «А як же там ведмідь? Без тебе? Він буде сумувати.» Ми ввечері принесемо йому цукерків. Приходилося вдягатися та йти. Пам'ятаю як зараз, його радість, коли він бачив мене з цукерками. Тільки побачить здалека, встає на задні липи, хитається як танцює. Коли я трішечки подорослішав, батьки домовились з вихователями що мене будуть відпускати самого додому. Цукерки, приносити не було кому. Та й не пускали дітей самих до ведмедя. Наші зустрічі відбувалися все рідше. Пізніше ведмідь десь пропав. То б то я не знав куди він подівся. Клітка була порожня.

Пройшло декілька років, а в дитинстві це дуже тривалий термін. Я ще подорослішав. Почав гуляти не тільки біля будинку де жив, відбувалося вивчення території, що разу далі від хати. Та одного разу, занесло нас, мене та ще декількох приятелів в парк Погулянка. Там де зараз залишилися руїни винного заводу, через дорогу ближче до струмочка, так само був невеличкий зоопарк. Там було може 6-10 кліток, не пам'ятаю вже хто там вже був у тому зоопарку. Не про те мова. Був серед мешканців зоопарку і ведмідь. Він сидів, та ні на кого не звертав уваги. Коли ведмідь побачив мене, піднявся та почав хитатися тримаючись за клітку, пританцьовуючи. Я ледве стримував сльози. Невже це був він? Мій ведмедик? Цукерків в мене з собою не було. Я просто подивився на нього, він на мене. Я ледь не пустив сльозу, мені здалось, що ведмедик так само ледь стримував сльози. Більше ми не бачились. Зоопарк теж десь зник і з Погулянки. Не сумуй мій ведмедику я тебе пам'ятаю.

Займає першу позицію на DistroWatch.

Вчора, на 26-і уродини Lnux глипнув на DistroWatch. А там на першому місці вже не перший місяць, MX Linux.

Подивлюся, що воно таке, треба познайомитись, спочатку завантажив 32-ох бітну версію, не стартанула, я не став виясняти, що там до чого. Завантажив 64-ох бітну версію. Старт одразу. Live CD все гарно, Debian з XFCE чого б це йому гальмувати. З встановленням на VirtualBox взагалі жодних проблем, якщо б я не гальмував. Якось зупинилося воно, чекає на ім'я користувача, а я не зауважив. Напевно вже б давно інсталювалося все. Тобто я маю на увазі що встановлюється досить швидко.

Що одразу не сподобалось, так це вертикальна панель на який якесь не природне розташування м елементів. Чомусь на головному, на мій погляд, місті розташована кнопка вимкнення системи. Це звичайно налаштовується, дуже просто, як і все у XFCE, на цьому мінуси, — закінчилися, їх немає, або я одразу не знайшов.

Що сподобалось, знову ж таки на перший погляд. Так це просто шикарна панель керування, такої кількості налаштувань я не бачив ніде. Це сподобалось, дуже.

На мій погляд, дистрибутив займає лідерські позиції не дарма. Він безперечно вартий уваги. Мені сподобався. Знайомство корисне. буду радити для встановлення.

Перші враження як правило, — найсправедливіші.

Сам Mastodon працює прекрасно. Мікроблоги, відповіді «лайки» та просування. Все гарно. Шукаю до мікроблогу в додаток, нормальний блог, в якому є можливість писати довгі статті із зображеннями, з коментарями, який входить до федерації. Знайшов двох видів ті яки базуються на Plume та ті, які на writefreely. Перший має можливість завантаження зображень та коментарі, інший, — зовсім простий, не має такої можливости (завантажуй зображення куди хочеш, вставляй URL) працює дуже швидко, цей інший, який простенький. Та, на жаль немає можливости залишати коментарі! Ну скажіть мені, який це блог, без коментарів. Нема срачу, нема блогу. Дурня якась.

В мене склалося враження, що скорше за все працюють всі ті блоги на домашніх, стареньких серверах, можливо навіть на домашніх маршрутизаторах. Працюють повільно, та ненадійно. Перебрав багато, qua.name, — працює. На разі. Та тільки він створений на основі writefreely, коментарів немає, зображення, як вийде.

Тільки зареєструюсь, завантажу декілька статей та світлин все! Не працюють. Вихід с положення один, створити собі власний блог. Або методом наукового тику, перебирати, та виявити швидкий сервер який працює.

Дещо почитав у тенетах, та зрозумів, що не в одного мене така проблема. Plume дійсно має проблему з інтеграцією з Mastodon.

Ровер, так називають велосипед в Галичині.

Ровер Був в нас приятель, на жаль не пам'ятаю точно як його звали. Назвемо його Микола. Не довго, він був нашим приятелем. Розкажу чому. Мріяв Микола, про спортивний велосипед, дуже він хотів придбати ровер. Ми зібрали йому з різних запчастин, такий собі практично спортивний ровер. Такий нормальний вдався велосипед, передачі перемикаються гальма теж є, все прекрасно.

Випробував він його, домовилися за ціну. Через декілька днів, приходить з грошима. Вдарили по руках. Щасливий володар спортивного ровера, розганяється з гори... І на наших очах, може буквально здолавши двісті, триста метрів потрапляє під машину.

Спочатку ми думали, що зараз встане та поїде собі далі, та вияснилось, що в Миколи, зламана нога. Як зі зламаною ногою їхати на ровері. Миколу забрала карета швидкої допомоги.

Ровер ми забрали, а гроші не віддали. Довго ще потім цей ровер переходив від одного власника до іншого. Та, до Миколи, він так і не потрапив. Нога загоювалась дуже довго. І навіщо йому було ще раз випробовувати долю.

Не знаю як склалося його життя, сумно йому напевно було без велосипеда. Звичайно, на цьому дружба наша з ним закінчилася...

Юнацькі спогади.

Цвіт магнолії

В далекому 1980 році, тоді не було такого цікавого слова, тому що, айподів ще не вигадали, а бродкасти були, лише радіо та телевізійні.

Так от в ті часи, я був молодий та кучерявий. Мій приятель, Толік за цілу ніч наговорив на касетний магнітофон «Весна», та касету «МК-60», записав її, своїми розмовами з двох сторін повністю. Я усвідомлюю, що він точно не був першим, та не він вигадав, таку річ як запис голосу на плівку. Я вперше, просто почув, запис звичайної людини, не диктора з радіо, або телебачення. Він говорив, стирав, потім знов записував. Поки не записав всю касету. Впертості можна позаздрити. Оскільки героєм, практично всієї касети був наш колега Ігорко, ми всі вмирали зі сміху, реготали так, що животи боліли, тільки Ігорчик сприйняв це дуже нервово. Вони з Толіком сварилися, можливо навіть билися, бійку я чесно кажучи не пам'ятаю, але до того все йшло. На скільки, мені не зраджує пам'ять поки касету не стерли, Ігорчик наш не заспокоївся.

Так створювались подкасти у далекому 1980 році. Чому я пам'ятаю рік? Тому що на новому магнітофоні була емблема Олімпіади 1980 року яка проходила у Москві. Плюс мінус рік, два це зараз не суттєво.

Перший пост.

Що ж, в черговий раз я щось починаю. По правді кажучи, далеко не перший. Починаєш як завжди з надією. По перше, здається, що все буде гаразд, все буде цікаво. А виходить, як завжди. Пізніше думаєш, буде якась фігня, — і точно, дивуєшся, який же я передбачливий. Поживемо, — побачимо. В мене великий досвід, — спілкування сам із собою. Пиши, Андрійко, пиши. Можливо щось і вийде з тебе та твоїми текстами.

Є декілька малесеньких оповідань, можливо я їх сюди перенесу, з комп'ютера. Ще нікому їх не показував. Можливо, комусь буде цікаво. А вийде напевно, як завжди, сам п'ю, сам гуляю. Сам пишу, сам коментую, сам відповідаю. Та байдуже, буду пробувати, буду писати, можливо й комусь маячню. Якщо не писати, то як розвиватись, не дарма сказано «стукайте, — та відкриють вам». А ще один католицькій святий, єдиний, якого я бачив на власні очі, казав: «Не бійся!»